«Українці – дуже доброзичливі та відкриті! І не тільки на перший погляд!» - дивуються наші іноземні друзі. Таке спостереження нас радує. Мабуть, коли Бог звертався до українців із будь-яким проханням, вони не тільки не відмовляли, а й дуже довго говорили та навіть щось радили небесному батькові. Ви, мабуть, помітили, що стислість не є національною відзнакою українців. А хтось зрівнює експресивну жестикуляцію українців з італійською. Ми згодні: невгамовна балакучість – одна з наших національних рис. Але дивним чином вона якось уживається із терпимістю. Тобто радити щось – нас хлібом не годуй, але робимо це без певного снобізму чи впертої рішучості. Здається, що така модна сьогодні толерантність народилася колись саме в Україні. У нас немає імперських амбіцій, ми нікого не чіпаємо, але й себе не дамо образити.