«Традиції в Україні цікаві й самобутні, але при всьому дуже різноманітні і поширені! І що цікаво – ваша молодь із задоволенням їх дотримується», – із захопленням діляться з нами туристи. Це дійсно так. І цей факт є доказом існування душі народної, вдячності своїм предкам, глибинної пам’яті (яку вчені називають архетипічною) та усвідомлення зв’язку поколінь. Українські традиції, жива та вельми цікава народна спадщина, формувалися багато століть. Тому ж, незважаючи на нашу культурологічну «європейськість» і відносну молодість держави, ми вміємо берегти духовну наступність і добре знаємось на рідних неписаних законах, українських звичаях і традиціях.

Українські звичаї і традиції

«Звичай» та «звичка» в українській мові спільнокореневі. Це – складова нашого повсякдення, яку ми вбираємо з молоком матері, зі співом коханої бабусі або з легендами, котрими так багата наша земля. І ми завжди раді поділитися з гостями країни веселими українськими звичаями, запросити їх до народних святкувань на Масляну чи то на Купалу, подарувати неймовірно красиві весільні пісні, оберег чи вишитий рушник, піднести чарочку з короваєм або пригостити смачною обрядовою їжею – млинцями, кутею, пасками. І розділити з вами радість єднання. Країн, часів, людей.

Наші гості відразу помічають головну закономірність: традиції в Україні тісно пов’язані з побутовим, календарним та релігійним життям. І це цілком природно. Адже безліч українських традицій і подій, як і у багатьох народів, були пов’язані із сільськогосподарським календарем. Обжинкові пісні, зимові колядки чи то радісні веснянки здавен супроводжували сезонні роботи. Неможливо було представити тяжку працю без господарських магічних ритуалів, а відпочинок без маскувань, розваг чи то ритуальних поздоровлень і обходів. Природна гостинність і життєрадісність передавалися з поколінь в покоління саме через ці повсякденні українські звичаї.

Сім’я для українців дуже важлива. І звичайно, що її народження та існування супроводжується багатьма українськими ритуалами та обрядами, українськими звичаями і традиціями. Засилання сватів і заручення, умовини і покривання (перехід із дівочості в заміжнє життя), дивіч-вечір чи весільний поїзд, запросини та весільний поход з багатьма викупами нареченої – майже всіх цих веселих складових із задоволенням дотримуються наші сучасники. До речі, наші дівчата дуже, як то зараз кажуть, толерантні: якщо їм не подобається майбутній чоловік, то вони, згідно з українським звичаєм, винесуть сватам гарбуза. А молоді так вшановують батьків, що тричі кланяються їм після підношення калача із сіллю. Одним словом, недарма обряд вступу до шлюбу в нас називають весіллям: це ж дійсно весело!